Болгарія. частина 1

“Болгарія, поймітє, ето уже балкани, ми нє русскіє” – душевно виправдовується через праве плече водій мого таксі. Він щойно забрав мене з аеропорту і йому дуже не хочеться, щоб я вважала його русскім. Та я знаю, кажу йому заспокійливо. Я люблю балканський дух. Темні обличчя підкреслені чорними кучерями, шум хвиль та звуки циганської скрипки. У дворах сиві дідугани грають в карти та голосно сваряться. Жінки з ранку до вечора фарбують нігті в салонах, яких тут по три на вулицю, плетуть плітки та сміються.
“Да, тут много русскіх” – провадить далі таксист, – “бивают злиє, оні нє понімают что ми южний народ, нікуда нє спєшим, для нас опоздать на час нє страшно. А оні ругаются”. І це я розумію, відповідаю йому. Сама всюди запізнююсь, жити б мені тут, на Балканах. Мій водій, невисокий чорнявий чоловік середніх років, радить пити місцеве вино та дуже співчуває, що в нас відібрали південь. “Оні же южанє, как ім тепєрь неудобно с русскімі”.
Біда в тому, відповідаю йому, що ті люди самі не знають хто вони – южанє чи сєвєрянє чи хтось там ще.
Зате болгари, що на узбережжі, дуже добре знають хто вони. Вони – частина курортного бізнесу, тож все роблять так, щоб цей бізнес був прибутковим. Троянди квітнуть навіть на піщаних дюнах, пляжі переважно платні, перша лінія біля моря заліплена готелями.
Зате, якщо йти вглиб міста, можна зловити цей хаотичний, невмитий і галасливий, незібраний та кольоровий, цей майже примарний дух Балканів. І про нього ще буде, точно буде. А зараз про старе місто та про море.
nesebr_111

nesebr_113_1

nesebr_112

nesebr_116

nesebr_117

nesebr_118

nesebr_119

nesebr_120

nesebr_121

nesebr_123

nesebr_122

nesebr_127

nesebr_128

nesebr_130

nesebr_129

nesebr_124

nesebr_125

nesebr_126

nesebr_131

nesebr_136

nesebr_134

nesebr_133

One Comment on “Болгарія. частина 1

  1. тайна обожатєльница

    медитативно до млості

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial